Повернутися до матеріалів

Війни пам'яті - пам'ять про війну

Матеріали

10 хвилин

26 серпня 2022

У міждисциплінарному полі “memory studies” є феномен, який дослідники/ці означають як “війни пам’ятей” - конкурування інтерпретацій  історичних подій та змагання щодо правильностей наративу.
Між Україною та росією як мінімум 30 років тривають ці війни пам’яті: Радянський Союз та його спадщина; Друга світова vs велика вітчизняна, і комплексніше - Київська Русь.
Сприймання загострюється ще й тим, що це пам’ять про травматичні події, геноциди та злочини проти людяності, де один із дієвців - винен, але не визнає вини, а навпаки легітимізує фігуру тирана, приховує злочини режиму та карає тих, хто здійснює спроби відшукати та дати шанс пам’яті.
Колективні травми вимагають пропрацювання - і це можливе лише за умови демократизації суспільства. Україна, на відміну від росії, взяла курс на відповідальне пам’ятання. Про це свідчать також внутрішні дискусії про те, як і що пам’ятати, множинність наративів, існування багатьох акторів та агентів пам’яті.
Певною мірою можна ствердити, що росія програла метафоричну війну за пам’ять - розпочала війну буквальну, яка 24 лютого 2022 року набула статусу повномасштабної. російське вторгнення в Україну 2014 року стимулювало відчуження від наративу росії та цензурованої пам’яті.

Пам’ять про сучасну війну

Очевидно, що пам’ять про російську-українську війну потрібно культивувати та зрощувати, розповідати історії кожного й кожної, викарбовувати імена, знаходити нову мову та способи пам’ятання.

Що зараз - і як?

  • усна історія — збирання та публікування історій, збереження свідчень про війну;
  • збирання артефактів — організація музейних експозицій та виставок;
  • створення місць поховань — військових цвинтарів і відповідних поховальних церемоній;
  • комеморація в публічному просторі — встановлення меморіальних табличок, пам’ятників, меморіалів, а також пере/іменування вулиць;
  • розробка та впровадження комеморативних практик державного рівня;
  • мистецькі, дослідницькі, інформаційні та дискусійні проєкти й кампанії.

Свідченням здорового пам’ятання є можливість до продукування неофіційних наративів, альтернативних форм, які взаємодіють, поєднують чи доповнюють офіційну лінію.

Формування офіційного наративу пам’ятання

Одним із найбільш очевидних офіційних способів пам’ятання є дні пам’яті.

У 2019 році Президент України В.Зеленський встановив День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Дата приурочена до дня виходу з оточення в Іловайську 29 серпня 2014 року, дня найбільших втрат української армії на Донбасі на той час.

Ще один комеморативний акт, зініційований Президентом уже у часі повномасштабної війни -  16 березня 2022 р. -   запровадження загальнонаціональної хвилини мовчання для вшанування пам'яті загиблих унаслідок збройної агресії російської федерації. Хвилина мовчання проводиться щодня о 9:00.

Дослідження


У 2020 році команда Arts&Rights запустилила проєкт «Що таке пам'ятати», аби з'ясувати, яким чином пам'ять про загиблих у російсько-українській війні впливає на нас та як краще її можна зберігати. У 2021-му проєкт продовжився за підтримки УКФ.

Arts&Rights, проєкт «Що таке пам'ятати»

Мета проєкту – скоординувати всі державні органи, які задіяні у формуванні та реалізації політики вшанування пам'яті, надати їм можливість проговорити всі питання цієї роботи та разом працювати над їхнім вирішенням.

За словами ініціаторки проєкту Оксани Іванців, ця ідея виникла через бажання проговорити ту травму, яку завдає суспільству війна. Та перетворити біль, який приносить війна, на ресурс, який допомагає усвідомити значення громадянської ідентичності.

Креативна агенція Plai Büro за брендинг проєкту отримала міжнародну нагороду Red Dot: Best of the Best. Це щорічна нагорода в галузі дизайну, яку вручає інститут Центру дизайну землі Північний Рейн.

“Логотипом ми обрали сонях, який є офіційним символом Дня пам’яті захисників України. За допомогою спіралі Ферма  трансформували соняшник у динамічний образ, де образ зернят натякає своїми обрисами на дірки від куль”, - пояснює Мілена Бабіна, артдиректорка проєкту.

Фільми

За результатами опитування дослідницької агенції Інфо Сапієнс, на думку українців, найкращий спосіб вшанування пам’яті, який допомагає переосмислити події війни - фільми.

Зовсім поруч -пам'ять, втілена у матеріальне - пам'ятники та пам'ятні дошки.

Добірка фільмів про російсько-українську війну на Тиктор Медіа.

Література

Література допомагає актуалізовувати спогади, сприяє наративізації травми, дозволяє наблизитись іншим до індивідуальної пам’яті та ростити культурну пам’ять.
Впродовж уже восьми років війни українська література збагачується новими текстами: від учасників воєнних дій, свідків та свідків свідків. Відбувається пошук адекватної форми, щоби розказати про досвід екстреми.

Писати для військових “це і намагання донести правду до людей, і терапія, і що важливо — можливість не забути”, - вважає Ганна Скоріна, блогерка, незалежна дослідниця літератури про російсько-українську війну, авторка проекту #книги про війну, де катологізує та ситематизує текти, робить перші спроби аналітики.

Повномасштабна війна сколихнула муз: на порталі Поезія Вільних уже додано більше 20 тисяч віршів, продукуються нові тексти, з'являються ініціативи.

Зокрема проєкт Словник війни, який фіксує нові сенси слів.

“Польський поет Чеслав Мілош, перебуваючи в 1943-му році в окупованій нацистами Варшаві, написав цикл віршів, який називається «Світ. Наївні вірші». Більшість цих віршів є тлумаченнями якихось простих слів: «Тривога», «Любов», «Надія», «Хвіртка», «Ґанок», «Дорога» тощо. Бо війна змінює значення слів. Деякі значення притуплюються, і треба їх гострити, як ніж каменем. Деякі, навпаки, стають такими гострими, що на них неможливо дивитися. Деякі слова взагалі відмирають і опадають. Деякі виринають з якогось минулого і починають знов означати, стають важливими. Я спробую складати такий словничок війни. Але це не будуть вірші чи взагалі тексти, які писатиму я. Усі вони будуть фрагментами чужих монологів, які я почув і, мабуть, ще буду чути впродовж цих тяжких днів”, - Остап Сливинський, ініціатор проєкту.

Музей

Голова Українського Інституту Національної Пам’яті Антон Дробович зазначив, що "є три ключові засади музеєфікації російської-української війни. Перша – це усвідомлення, що війна триває, а отже будь яка експозиція буде незавершеною.  Друга – метою музеєфікації війни є історична правда про складну, гарячу історію. Третя – кожна музейна експозиція, яка буде створена, може служити засадам перехідного правосуддя". Звичайно, музей також долучається до процесу пам'ятання та комеморації.

  • Віртуальний музей російської агресії - метою платформи є акумулювати напрацювання органів державної влади, громадських ініціатив та міжнародних організацій з документування перебігу і наслідків збройної агресії рф проти України для представлення у сучасному і доступному вигляді якнайширшій зацікавленій аудиторії
  • “Музей воєнного дитинства” - перша виставка музею розповідає історії з повсякденного життя людей, чиє дитинство змінила війна.
  • Виставка «Україна – Розп’яття» - перша виставка про цю війну і під час цієї війни. На ній представлено автентичні експонати, зібрані по «гарячих слідах» командою Національного музею історії України у Другій світовій війні на місцях запеклих боїв і в щойно визволених населених пунктах Київщини та Чернігівщини з 3 квітня до 6 травня 2022 р.

Пам’ятник

Згідно дослідження  «Політики та практики вшанування пам’яті загиблих військових у російсько-українській війні на Сході України» одним із найбільш дискусійних елементів всього комплексу комеморації про загиблих у російсько-українській війні є пам’ять у публічному просторі. Запит суспільства — на встановлення пам’ятника у звичних формах зі звичного матеріалу (темний камінь, лазерне гравіювання, портретне зображення; скульптурні форми — ангели, крила, мечі тощо). Натомість фахівці наголошують на травматичному впливі такої естетики. Але в умовах війни, яка триває, є консенсус: навіть діалог про те, якими мають бути пам’ятники, є важливим способом збереження пам’яті.

За даними Мінветеранів, станом на 1 січня 2020 року в містах і селах України вже було встановлено понад 3287 меморіальних дошок.


Меморіальний комплекс «Зала пам'яті»

Розташований на території Міністерства оборони України комплекс вшановує загиблих військовослужбовців Збройних сил України, інших українських військових та правоохоронних формувань, а також добровольців, які загинули в боях за Україну.

У меморіалі щоденно відбувається ритуал поіменного згадування воїнів, що загинули у день ритуалу, починаючи з 1992 року у боях за Україну або у миротворчих місіях.

Альтернативні способи пам’ятати


Один з варіантів вшанування – практикувати діяльну пам'ять.

Зокрема, в Україні вже сформувалась традиція для військових вести у школу дітей загиблих побратимів. У 2020 році у Тернополі побратим загиблого на Донбасі Миколи Руснака відвів його доньку у перший клас. У Миколаєві військовослужбовці провели в школу сина загиблого в 2014 році морпіха Юрія Загребельного. Вони віддали йому честь під команду "Струнко! Рівняння на сина морського піхотинця!" Після чого віддали йому портфель із шкільними речами.

Такі емпатичні та чуйні жести пам’яті діють набагато сильніше. Демонструють живу густу пам’ять.


Або ж - заснувати іменну стипендію, яка стимулюватиме інших продовжувати справу. Це – м'яка пам'ять. І вона надзвичайно важлива, тому що вона – про цінності.

Інклюзивними та дієвими у сучасний час є онлайн платформи. Одна з багатьох - сфокусована на включеність історії кожного/ої є онлайн меморіал для зберігання пам'яті про загиблих мирних українців від рук російських окупантів.

"За кожною людиною стоїть ціла історія життя, родина та близькі, для яких загиблий чи загибла були цілим світом.
Ми маємо показати Європі, світовій спільноті та росіянам, що російська армія вбиває невинних та прекрасних людей, а російська влада – бреше", – координаторка Меморіалу Юлія Тупіченко.

109 порожніх дитячих візочків. Саме стільки дітей станом на 18 березня загинуло з початку вторгнення росії в Україну. Фото - Роман Балук.
Міжнародний день захисту дітей, перформанс «Екскурсія Львовом, яка ніколи не відбудеться». Фото - Твори.
День Молоді, "Дипломи, які ніколи не видадуть". Фото - Роман Кайман.
Створюючи мережу місць пам'яті - матеріальних, функціональних та символічних; стимулюючи особисті спогади, які завдяки культурі стають загальнонаціональними і суспільно важливими, культувуючи нашу пам'ять ми дорослішаємо та формуємо власну зрілу культурну пам'ять.

No items found.

Христина Рутар

Проектна менеджерка

khrystyna.rutar@zmin.foundation

+380 67 838 9101

Подібні матеріали

Читати більше
Читати більше