Харківська школа архітектури — це приватний заклад вищої освіти, який створює нову традицію української архітектури та готує нове покоління архітекторів і урбаністів, які мають глибокі знання та навички у професії, вміють критично мислити та є відповідальними. Сьогодні в країні відбуваються великі трансформації, в тому числі в архітектурі та міському середовищі, для якісних змін. ХША відповідає світовим стандартам вищої освіти в галузі архітектури та урбанізму та готує повістку для формування нових стандартів архітектурної освіти в Україні.

Фундація ЗМІН підсилила школу в облаштуванні простору для навчання в Академії мистецтв, що стала прихистком для студентів та викладачів, а також продовжує взаємодію через стипендії, що покривають повну вартість навчання і дають можливість обдарованій і амбітній молоді  здобути якісну й актуальну архітектурну освіту.

На даний момент двоє студентів ХША Даниїл Семенчук та Ольга Козаченко є стипендіатами ЗМІН. Ми поспілкувалися з ними у просторі виставки “Ліс” та розпитали про мотивацію вибору особливості вступу та навчання, уроки-виклики-успіхи першого року та Львів як місце, яке прийняло Харківську школу архітектури.

Чому ви вирішили обрати архітектуру, як професійну сферу діяльності для себе?

‍Даниїл:  Давно я на це питання не давав відповідей, і наче вже все так тут устаканилось. Загалом, я не свідомо до цього всього йшов — просто жив життя. Розповім про те, як я взагалі потрапив в архітектуру. До того, як я прийшов до ХША, я вивчав архітектуру в коледжі в Житомирі. Вступив до коледжу після дев'ятого класу і прийняття цього рішення було дуже швидким. Друг сказав мені: "Я йду зі школи і буду вивчати архітектуру", і я подумав: "Ого, і чому я сам до цього не додумався?". Я вирішив спробувати. Також важливо згадати мою тісну дружбу з комп'ютерними іграми, що, безумовно, вплинуло на мій вибір. Зараз, звісно, часу на це майже немає, але раніше весь час грав в ігри, де можна щось побудувати: містобудівні ігри, сімс, майнкрафт. Дуже любив все, що так чи інакше стосувалося будівництва міста в різних масштабах. Та і завжди любив математику. Дуже логічна річ і легко мені тому давалась. Але в той же час мене завжди тягнуло до чогось графічного. Я займався творчістю і не міг нічого з цим вдіяти. Так мені і здалось, що архітектура втілює у собі найважливіші аспекти моїх вподобань та прагнень.

Оля: Шлях мого професійного пошуку був достатньо складним: після школи навчалась на економіці в оптико-механічному коледжі, паралельно готуючись до вступу на біологію у Києво-Могилянську академію,де потім навчалась один академічний рік. До вступу на природничий факультет, здавалось, що біологія - це моє. Проте, майже одразу після вступу зрозуміла, що помилилась. Мати змогу вільно, спокійно відчути себе, зрозуміти, що мені цікаво допоміг вільний від академічної освіти рік. Тоді працювалал у сфері обслуговування. Я вважаю, що без цих попередніх етапів, я б не прийшла до архітектури.

Як відбувається творчий конкурс під час вступу?

‍Даниїл: Творчого конкурсу в звичайному вигляді академічного малюнку в ХША не було. ​​Потрібно було зробити портфоліо. І зробити його максимально креативним. В самому портфоліо потрібно було показати себе через роботи, а потім пройти співбесіду. Мабуть, такого творчого портфоліо я  ніколи робити вже і не буду :)

‍Оля: Мені сподобалось, що важливим фактором при вступі є співбесіди. Також, портфоліо. Воно відображає тебе, як ти вмієш себе подавати, бо так важливо, щоб ти і навчальний заклад співпали за цілями, духом. Перед співбесідами   налаштувала себе , щоб не переживати, якби мене не взяли, бо це би дійсно означало, що в нас якесь різне бачення того, що таке архітектура, що таке архітектор, що таке отримувати знання і загалом якісь цінності.
Я розуміла, що співбесіда є важлива. Я повністю довіряла хша при вступі. Ті, хто резюмували, вони були архітекторами і викладачами. Тобто, почувши питання, ти розумієш, які вони, відповідно, який цей заклад і що ти на своєму місці.

Чому ХША?

‍Даниїл: Людське ставлення. Хочу підкреслити, що перед тим, як вступити на бакалаврат ХША, я навчався на нульовому році онлайн, і це була можливість зрозуміти, що таке Харківська школа архітектури. Спочатку пішов туди заради цікавості, але потім я такий: “Вау!” Незашореність. Відкритість до різних поглядів. Актуальність, що насправді є дуже важливим моментом. Все відповідає поточним і майбутнім потребам. Спільнота - теж дуже важливий елемент. І, мабуть, вплив. Коли ти щось робиш і відчуваєш, що робиш це не просто так, що ти маєш або матимеш якусь владу. Ти бачиш користь від своїх дій.

‍Оля: Для мене важливими є одночасно і місце, і спеціальність. Я місяць після початку повномасштабного вторгнення волонтерила в пластовому штабі. Потім я побачила, що Харківська школа архітектури релокувалася до Львова і що в них буде день відкритих дверей.  Я люблю відвідувати різні заходи, і мені було цікаво послухати. Я прийшла і в той момент я зрозуміла, що це місце, цей навчальний заклад, який є тим, що я насправді шукала. Система навчання в Україні часто орієнтована на якийсь один тип людей. Якесь запам'ятовування, якесь відтворення і мені в ньому некомфортно, я в ньому не є ефективною і продуктивною. Коли побачила, як побудована програма тут це мене настільки вразило, це те, що я шукала.

Чи можете пригадати найбільші виклики, які були під час навчання цього року?

‍Даниїл: Для мене найбільшим викликом була і залишається робота в команді. В ХША дуже багато командної роботи, тому що це дуже важлива навичка. Робота в архітектурі завжди тісно пов'язана з роботою в команді. І дуже круто, що на цьому роблять акцент. Однак мені це трохи важко, тому що я тихий інтроверт і все таке. Але я вчуся і, чесно кажучи, якщо порівнювати початок з тим, що є зараз, то я зробив велику роботу. Я вже встиг попрацювати в групі з усіма своїми одногрупниками.Це, звичайно, зблизило нас, своєрідний тімбілдінг. Також дуже круто, що кожного разу ти бачиш, як інші люди підходять до виконання завдань.

‍Оля: Та, це я можу. Цей рік для мене був дуже інакшим. Я відчуваю той зріст на початку та вкінці. Він просто не співмірний, величезний. Оскільки я не була дотична до архітектури до того, це для мене було дійсно важко, але на стільки насичено! Ти відчуваєш, як твій мозок працює. Ти відчуваєш, як ти працюєш, ти відчуваєш як тобі важко, але це важко, не тому, що це якась така робота, яка просто спричиняє фізичну втому, а тому, що навчання одночасно тебе наповнює. Ти втомлюєшся, але це тебе мотивує працювати далі, бо ти бачиш свій прогрес. Цьому дуже сприяють викладачі, вони розвивають в кожному студенті індивідуальне, особливе. Немає такого, що проекти порівнюють між собою чи результати порівнюють між собою, порівнюють виключно те, що ти мав, і те, що ти отримав.І від цього в мене є велика довіра до і оцінювання, і до коментарів, до всього. Тобі важко, але ти йдеш через це важко. Тьютори, викладачі тобі допомагають і ти відчуваєш, що не сам.

Що запам'яталося найбільше під час першого навчального року в ХША?

‍Даниїл: Ну, перше, що спало на думку - це рев'ю. У ХША є формат рев'ю, коли після завершення проектів ти презентуєш їх публіці, не тільки студентам, а й викладачам. Навіть запрошеним гостям, архітекторам з інших бюро. А іноді навіть головному архітектору Львова. Це дуже яскрава подія, ти до цього готуєшся, і вона є певною точкою над твоєю важкою роботою. Також дуже цінним є те, що всі запрошені гості не просто дивляться, а коментують, ставлять запитання. Це дуже корисно, тому що це трохи виводить тебе з тієї бульбашки, в якій ти перебуваєш. Водночас це втягує тебе в бульбашку професійного кола, тому що це практикуючі архітектори, які ставляться до мене не як до студента, а як до людини, яка вже "творить" архітектуру.

‍Оля: Мені здається, це періоди сесії, бо вони є найбільш емоційними і навантаженими. Можливо, тому і запам'ятовуються краще. Наприкінці 1 семестру ми мали блок з тектоніки з надзвичайно сильним викладачем Сергієм Ільченко. Результатом таких наших філософських, теоретичних праць мала стати фізична стіна в масштабі 1 до 20. Від роздумів про те, що є стіна - до розроблення модулів, цеглинок. І, звісно, до побудови цієї структури. І попри те, що нам всім здавалося, що ми зможемо це зробити за 1-2 тижні, це зайняло місяць часу такої копіткої щоденної роботи. Бо окрім розуміння, яку саме стіну ти хочеш, це ще висушити глину, практично зрозуміти фізичні процеси. Чому ця колона стоїть, чому не стоїть, обрати цій моделі свій стиль, зрозуміти як працює конструкція.

З останнього, що я пам'ятаю це нещодавно, і це дійсно було для мене найбільш важким - це з семестрова робота по проектуванню будинку тимчасового житла для внутрішньо переміщених осіб. І це такий перший крок в архітектуру. Окрім цих теоретичних
питань, ти маєш розуміти конструктивну складову. Розбиратися в тому, що витримає навантаження, коли конструкція стійка, і це було достатньо для мене важко, бо я не займалась цим раніше.
Ти сам собі завдаєш вектор і викладачі підтримують тебе у цьому напрямку.

Як тобі бути студентом-першокурсником у часі війни?

‍Даниїл: Багато людей пішло на архітектуру саме через те, що почалась війна і люди з думками про майбутню відбудову. Я ж до цього навчався архітектурі, тому мені нормально. Хіба, що було дуже весело, коли було більше повітряних тривог, а завтра фінальне рев'ю твого проекту, над яким ти працював три місяці, і тобі потрібно його доробити, а це ж все відбувається в останні кілька днів. І тобі доводиться сидіти в сховищі, та ще й без електроенергії. Яскраві події, коли ти всією групою сидиш у сховищі, а через декілька годин захист проекту.

‍Оля: Ти відчуваєш велику вдячність. Можливість тут бути, одночасно розуміючи, що дійсно мої друзі, знайомі, мої однолітки, вони не мають цієї можливості, вони мають смертельну небезпеку замість благ, які я маю тут і це тебе надихає і це тебе спонукає насправді вивчати більше, ширше, краще. Це не відчуття провини, а відчуття вдячності, бо ти зараз маєш змогу завдяки Збройним Силам України, завдяки багатьом,  ти можеш допомогти в довгостроковій перспективі. Освіта і архітектурна освіта це вклад у довгострокову перспективу.

Окрім навчальної складової, чи є у вас неформальна частина? Щось позаакадемічне?

‍Даниїл: Так, хоч нам і вистачає життя у самій школі, бо ми зачасту приходимо, як тільки школа відчиняється і сидимо до самого закриття і ми цілодобово тусовкою “варимось”. Але всілякі свята ми теж святкуємо разом. Інколи ходимо по пабам, інколи ходимо на якісь культурні події, збираємось просто групками. У нас є ще клуби, наприклад, я, Оля і ще одна людина зі шкільного парламенту організували кіноклуб.  Цього року ми регулярно влаштовували кіноклуби, були навіть публічні покази із залученням іноземного режисера.

Який район чи локацію у Львові ти визначаєш як приклад сучасного та зручного міста?

‍Даниїл: Я, поправді, орієнтуюсь в місті доволі погано, хоча й архітектор. =) Весь центр мене дуже тішить, я б не назвав його сучасним, але я б назвав його комфортним. Ну а взагалі я люблю львівські парки. Я з Житомира, і там теж багато природи, але вона там неприборкана. У чому, звісно, теж є своя романтика, своя забава. У Львові мені подобається те, що тут теж багато природи, але вона більш організована і доглянута. Коли я йду додому з ХША і нікуди не поспішаю, то люблю проходити через парки. Виходить, що всього за півгодини я проходжу через два прекрасних парки. Це дуже сприяє душевному спокою.

‍Оля: Дякуючи воркшопам з безбар'єрності, я зрозуміла, що таких просторів дуже мало і це тепер впливає на моє сприйняття міста. Раніше могли бути, я не знаю, дуже закинуті двори з важким доступом. Зараз це універсальні легкодоступні місця. Я б назвала Пекарську. Мені це вулиця, здається, я ще не робила такий точний аудит, достатньо інклюзивною, безбар'єрною для пересування багатьох людей. Мені подобається те, які ком'юніті там створюються за допомогою закладів, які розпочали свою роботу.

‍

Спілкувалася: Дарина Шутяк, проектна менеджерка ЗМІН.

Фото: Харківська школа архітектури