Уже третій рік поспіль у спеціальному матеріалі до Дня боротьби за права жінок ми говоримо про агентність жінок і робимо її видимою. 

Нагадуємо, що у 2024 році разом із “Divoche Media” підготували матеріал про жінок і капітал. Минулоріч розповідали про мисткинь.  Сьогодні ж говоримо про жінок, для яких письмо — інструмент впливу.

“Жіноче письмо” сформувалося як окремий культурний і критичний феномен у 1960–1970-х роках у контексті другої хвилі фемінізму. 

Виникло як відповідь на тривале ігнорування або знецінення авторок у патріархальній літературній традиції й стало важливим ресурсом для осмислення та формулювання феміністичних ідей, способом осмислення жіночої ідентичності, тілесності, соціальної нерівності та форм спротиву. 

Проте Христина Стельмах у своїй праці “Теорії жіночого письма та феміністична критика” акцентує на влучному твердженні Симони де Бовуар, яка добре ілюструє спосіб функціонування нашого суспільства.

Жінці приписується “особлива” роль. Самі епітети ”жіноча проза”, ”жіноче письмо”, ”жіноча традиція”, ”жіноча психологія” свідчать про її неналежність до “універсального” — про специфічний статус жінки (адже не існує понять ”чоловіча література”, ”чоловіча проза”, ”чоловіча традиція”).

‍Імена українських жінок, що володіли пером, про які вам слід знати 

‍Уляна Кравченко (1860 м. Миколаїв на Дрогобиччині — 1947 м. Перемишль)

поетеса й прозаїкиня, педагогиня та активістка жіночого руху. Видала 13 збірок поезій, заснувала першу українську жіночу організацію — Товариство руських жінок. 

‍Любов Яновська (1861 с. Миколаївка на Борзнянщині — 1933 м. Київ )

письменниця, громадська діячка, членкиня Української Центральної Ради.

Писала оповідання, друкувалася в різних журналах, зокрема “Зоря”, видала збірку творів та після хвороби Бориса Грінченка очолила київську «Просвіту».

‍Надія Кибальчич мати (псевдонім Наталка Полтавка) (1857 м. Лубни, Потавська Губернія — 1918 м. Лубни)

авторка коротких побутових оповідань, писала драми, деякі з яких набули доволі широкого розголосу як серед професійних, так і серед аматорських театрів.

‍Надія Кибальчич донька (1878  с. Ясногород на Житомирщині — 1914 похована у с. Трипілля) 

поетеса та прозаїкиня, її ранні роботи мають виразні риси імпресіонізму й зосереджені на психології жінки. У 1905 року пережила арешт, що зумовило трагічне загострення тем її письма.

‍Людмила Старицька-Черняхівська (1868 м. Київ — 1941 вдруге радянська влади її заарештувала і у товарному потязі до Казахстану вона померла)

письменниця, театрознавиця, політикиня, репресована сталінським режимом. Входила до складу “Просвіти”, Українського наукового товариства імені Тараса Шевченка, Товариства українських поступовців.Написала близько 20 п’єс, переважно на історичну тематику, історичну розвідку “Двадцять п’ять років українському театру”,залишила спогади про Миколу Лисенка, Лесю Українку.

‍Валерія О'Коннор-Вілінська (1866 с. Миколаївка, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія — 1930 м. Подєбради)

громадська діячка, письменниця, драматургиня, активна учасниця київського культурного середовища початку ХХ ст., співзасновниця Української Центральної Ради, очолювала літературну секцію Генерального секретарства освіти УЦР, співпрацювала з товариством “Просвіта”, редагувала журнал “Сяйво”, писала для української та еміграційної преси. Писала одноактні п’єси (частина — у співавторстві з Л. Старицькою-Черняхівською та О. Олесем), драматичні твори, оповідання, театральні рецензії, переклади з французької; друкувалася в різних журналах, зокрема, “Жіноча доля”.

‍Климентина Попович-Боярська (1863 с. Велдіж, нині село Шевченкове Івано-Франківської області — 1945 с. Бабинці Тернопільської області)

письменниця, поетеса, педагогиня та громадська діячка Галичини. Представниця жіночого руху кінця ХІХ століття, друкувалася у львівській “Зорі”, “Літературно-науковому віснику”, брала участь в альманасі Перший вінок (1887). Написала 32 поезії, шість оповідань, залишила спогади про Івана Франка та Наталію Кобринську. У творчості поєднувала громадянську лірику, мотиви народнопісенної традиції та інтимно-трагічну тональність.

‍Оксана Лятуринська (1902 хутір Ліски, Волинь — 1970 м.Міннеаполіс, штат Міннесота)

поетеса, скульпторка та громадська діячка еміграції. Написала поетичні збірки, новели, публікації в журналі “Пробоєм”, авторка скульптурних портретів і пам’ятника воїнам УНР, погрудь Тараса Шевченка, Томаша Масарика, Симона Петлюри, Євгена Коновальця.

‍Наталя Романович-Ткаченко (1884 м.Сквира, Київщина — 1933 м.Київ)

письменниця, перекладачка, друкувалася в “Літературно-науковому віснику”, членкиня літературної організації “Плуг”, брала участь у діяльності українських революційних гуртків. Писала соціально-психологічну прозу про інтелігенцію початку ХХ століття, революційне середовище, жіночий досвід і моральний вибір.

‍Докія Гуменна (1904  м.Жашків на Київщині, нині Черкаська область  — 1996 м.Нью-Йорк)

письменниця, членкиня спілки селянських письменників “Плуг”, активна учасниця української діаспори в США, культурна діячка та громадська активістка. Авторка романів, новел та нарисів, найвідоміший твір — роман-тетралогія “Діти Чумацького Шляху”, що відображає соціальну еволюцію українського села від кінця XIX ст. до 1930-х років.

‍Розвиток жіночого письма в сучасному українському контексті

‍Соломія Павличко (1958–1999)
Засновниця української феміністичної літературної критики, літературознавиця, перекладачка та публіцистка, яка започаткувала гендерні студії в Україні та формувала сучасний інтелектуальний дискурс. Докторка філологічних наук,  літературознавиця, перекладачка, авторка праць з історії та теорії літератури, фемінізму, інтелектуальної історії. Засновниця видавництва “Основи”.

Павличко однією із перших в Україні заговорила про фемінізм і проблематику гендеру, сформувала середовище жінок-літераторок та науковиць, популяризувала ідеї партнерської сім’ї та нового образу української жінки. Її наукові праці вплинули на розвиток критики українського модернізму та інтелектуальної історії, а засноване нею видавництво “Основи” стало платформою для феміністичної літератури та перекладів світової класики.

Авторка праць:

• “Дискурс модернізму в українській літературі”
• “Фемінізм”
• “Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний світ Агатангела Кримського”
• “Теорія літератури”
• “Зарубіжна література: дослідження та критичні статті”

‍Віра Агеєва 

Літературознавиця, критикиня, ґендерна дослідниця, професорка Києво-Могилянської академії. Авторка понад 20 книжок. Лавреатка Шевченківської премії (як співавторка навчального посібника “Історія української літератури ХХ століття” в 2-х книгах). Співведуча ютуб-каналу “Шалені автор(к)и”.

Авторка праць:

• “За лаштунками імперії”
• “Марсіани на Хрещатику”
• “Проти культурної амнезії. Есеї про національну пам'ять та ідентичність”
• “Мистецтво рівноваги. Максим Рильський і його час”
• “Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму”
• “Поетика парадокса: інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича”
• “Апологія модерну: обрис ХХ віку”
• “Дороги й середохрестя”
• “Візерунок на камені. Микола Бажан: життєпис (не)радянського поета”

‍Тамара Гундорова 

професорка, літературознавиця, членкиня-кореспондентка НАН України, асоційована дослідниця Українського наукового інституту Гарвардського університету, головна співробітниця Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, запрошена дослідниця Принстонського університету. Авторка численних наукових праць, що охоплюють літературну теорію, культуру пам’яті, постмодернізм і феміністичну критику.

Авторка праць:

• “Транзитна культура і постколоніальна травма”
• “Леся Українка. Книги Сивілли”
• "Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодернізм"
• “Кітч і література. Травестії”
• “Іван Франко і/не Каменяр” 
• “Femina melancholica. Стать і культура в гендерній утопії Ольги Кобилянської” 

‍Тамара Марценюк

вчена, соціологиня, гендерна дослідниця, освітня активістка, кандидатка соціологічних наук, гендерна експертка Української гельсінської спілки з прав людини, гостьова дослідниця за програмою ім. Фулбрайта у Колумбійському університеті. Авторка понад 100 наукових праць, низки публіцистичних статей, розділів підручників і книг. Лавреатка премії Емми Ґолдман 2023 року.

Авторка праць:

• “Безстрашні. Історія українського фемінізму в інтерв’ю”
• “Непохитні. Історія українського правозахисту в інтерв’ю”
• “Чому не варто боятися фемінізму”
• “«Захисники галактики»: влада і криза в чоловічому світі”
• “Гендерна рівність та недискримінація на практиці”
• “Інша оптика: Ґендерні виклики сучасності” (у співавторстві з Вірою Агеєвою)

‍Людмила Таран 

письменниця й літературна критикиня, що формує публічний дискурс довкола сучасної жіночої прози. Авторка збірок поезій, прози, а також інтерв'ю та літературно-критичних статей. Входить до Українського ПЕН, Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України. Також належить до членів громадської організації “Жінки та засоби масової інформації”, Київського Інституту гендерних досліджень.

Авторка праць:

• “Скандал”
• “Остання жінка, останній чоловік”
• “Айвенко”
• “Яблуня”
• “Жіноча роль: жінка-автор у сучасній українській прозі: емансипаційний дискурс”
• “Жінка і чоловік : долаючи стеретипи: статті та інтерв'ю”

‍